Головна Реєстрація Вхід
Кобзарем його ми звемо »
Меню сайту


Корисні посилання









Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Свято «Кобзарем його ми звемо»

Мета: вшанувати великого Кобзаря, поглибити знання учнів про тяжку

             долю Шевченка та українського народу;

            розвивати творчі здібності учнів, артистичність;

            виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет,

             учити учнів наслідувати Т.Шевченка та виконувати його заповіти.

Обладнання: портрет Кобзаря, прикрашений рушником;

            виставка літературних творів поета та репродукцій його картин;

            сцена обладнана під хату (піч, стіл зі скатертиною);

Аудіозапис «Доля»Т.Г.Шевченка (Б.Ступка)

Вчитель. Любі діти, шановні гості! Сьогодні ми проводимо шкільне Шевченківське свято, аби не просто вшанувати пам’ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, побачити той складний шлях, яким він пройшов.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

Кобзарем його ми звемо.

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими, босими ногами

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами сльозами

 

Ведучий 1. Прийшла весна.. Зійшли сніги. Лагідно посміхається сонечко. Такого ж березневого дня колись принесли лелеки до кріпацької хати маленького хлопчика. Його назвали Тарасом.

 

СЦЕНА 1

На  сцені з’являється мати з дитям на руках, батько.

Мати (до батька). Дивись, який гарний син росте. Як губи складає та лоба морщить.

Батько. Гарне ми дали імя нашому синові – Тарас – бунтівник. Гарний хлопець. А що з нього вийде, хто знає.

Мати з дитиною виходить.

 

Ведучий 2. Тарас підростав. І все його цікавило навколо.

 

 

СЦЕНА 2

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик. До неї підходить хлопчик.

 

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, а вона співає колискову.

Хлопчик.  А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати.  Бо, коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику . ( гладить його по голові)

Мати з сином виходять.

 

Ведучий 1. І справді, Тарасова свічечка з кожним роком горіла все ясніше.

 

Ведучий 2. Ріс він швидко і дивувався красі, бо вмів її бачити.

 

СЦЕНА 3

 

Виходить малий Тарас, роздивляється, читає.

Тарас.       Дивлюся, аж світає,

                            Край неба палає,

                            Соловейко в темнім гаї

                            Сонце зустрічає.

                            Тихесенько вітер віє,

                            Степи, лани мріють.

                            Між ярами  над ставами

                            Верби зеленіють.

                            Сади рясні похилились,

                            Тополі поволі

                            Стоять собі, мов сторожа,

                            Розмовляють з полем.

 

            Тарас іде до родини. За столом сидять батько, мати, дід, сестри, брати.

 

            Катерина (сестра). Прийшов, прийшов, приблудо! Сідай уже вечеряти. Де ти бродиш, доле моя?

Батько. Де ти був?

         Мати. Де ж ти був,питаю?

         Тарас (стиха ). Ходив на залізні стовпи дивитися, що небо підпирають. А сонце заходить на  ніч у золоті ворота, як корова у хлів. Я бачив.

         Батько. Ви його послухайте, так розповідає, ніби сам теє бачив.

         Мати. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

         Батько. Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо.

         Тарас (до діда, показує на зорі). Діду, а що це таке?

         Дід. Ото – Чумацький Шлях!

         Тарас. Дивно, що й на небі є шляхи. Тільки хто ходив ними, невже чумаки?

         Дід. Ото їдуть, їдуть межами, навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі – ото їм дорога.

         Тарас. А вони, чумаки, біля нас Чорним шляхом їдуть?

         Дід. Еге ж, Чорним.

         Тарас. А чого він Чорний, тому що чумаки чорні?

         Дід. А того він Чорний, що страшний.

         Мати. Годі вже, пізно, спати пора...Катре, допоможи покласти малих спати.

 

         Родина залишає сцену.

 

         Ведучий 1. Після смерті батьків Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало...».

 

         Учень 1.           «Мені тринадцятий минало...»

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога ......

Уже покликали до паю,

А я собі у бур'яні

Молюся богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята!

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала .....

 

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Ведучий 1. Народжений весною, він був і залишився символом  весняного пробудження та вічного оновлення, символом незнищенності людства і людяності, в ім’я  яких він жив.

        

         Ведучий 2. Щовесни о цій порі великий Кобзар скликає на свято письменників, митців, усіх тих, кому не байдуже українське слово.

 

         Ведучий 1.  Шевченків „Кобзар”... Він став синонімом сумління свого часу, бо сам автор зібрав сюди кожну сльозину, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

 

         Ведучий 2. Ім’я Тараса Шевченка стало символом нашого народу. Його „Кобзар” лежить на столі поряд із хлібом, а пісні його вишиті на рушниках.

 

         Учень 2.     А вже бреде сліпий кобзар,

                            І Гонта кличе на пожар,

                            Кавказькі гори, в млу повиті,

                            Рясною кровію политі,

                            Чолом підводяться до хмар,

                            І Катерина півжива

                            Дитя в хуртечі сповива.

                            Сніги колишуться над нею...

                            Орел жадібний Прометею

                            Криваве серце розбива.

 

         Учень 3.     По „Кобзарю” отім старім

                            Учились грамоті щасливо;

                            Росли задумані від „Дум”,

                            Гострили гнів за Катерину

                            І клали в серце тихий сум

                            За слізну долю удовину.

                            Нам снились Гонтині сини,

                            Що батько вбив за честь і волю,--

                            Сувора правда давнини

                            Ішла, мов клятва, в нашу долю.

 

СЦЕНА 4

         Виходить Шевченко у вишитій сорочці. Довкола нього збирається гурт селян з граблями, косами.

 

            Дід.              Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!

 

         Селянин.   Пани-кати...

                            Латану свитину з каліки знімають,

                              З шкурою знімають, бо нічим обуть

                            Княжат недорослих!

 

         Дівчина.   ...А он розпинають

                            Вдову за подушне... А сина кують,

                            Єдиного сина, єдину дитину,

                            Єдину надію в військо оддають!

 

         Жінка.       А онде під тином

                            Опухла дитина – голоднеє   мре,

                            А мати пшеницю на панщині жне...

 

         Дід.             Чи Бог бачить із-за хмари

                            Наші сльози, горе?

 

         Дівчина.    Чи довго ще на сім світі

                            Катам панувати?!

 

         Шевченко (задумливо)

                                   Пани, пани!

                            Схаменіться! Будьте люде!

                            Бо лихо вам буде!

                            Розкуються незабаром

                            Заковані люди,

                            Настане суд, заговорять

                            І Дніпро, і гори!

                            І потече сторіками

                            Кров у синє море

                            Дітей ваших...

 

         Селянин. Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші

 

         Шевченко. А що мені буде?

 

         Селянин. У москалі оддадуть...

 

         Шевченко. Нехай!

        

Входять жандарми і заарештовують Шевченка. Селяни бідкаються, сумно хитають головами.

           

З’являється слідчий, а селяни йдуть зі сцени.

Учень 1.                Гордий, величний, палкий і нескорений

                            Наш незабутній славетний Кобзар,

                            Лине в безсмертя над нивами й горами

                            Помислів, дум і сердець володар.

 

         Учень2.               Ти ж свою музу шляхами колючими

                                      Вів мимо синіх гаїв і дібров,

                                      Там, де народ України замучений

                                      Звівсь, щоб помститись за сльози й за кров.

 

         Учень 3.     Доля з тобою ніяк не лукавила,

                            В руки торбину порожню дала.

                            І в хуртовину, що крила розправила,

                            За Катериною вслід повела.

 

         Учень 1.              В сяйві пожарів пішла з гайдамаками,

                                       Лютої помсти світила вогні,

                                       В чорній неволі з Оксаною плакала,

                                       Слала катам свій караючий гнів.

 

         Учень 12.   Каратись, мучитись,страждати,

                            Не застогнати і на мить.

                            Із кріпаків піти в солдати

                            І в тому пеклі не згубить

                            Людської правди ні росини,

                            Все зберегти в душі святій

                            І через горе України

                            Усіх знедолених на бій

                            Покликати і научати,

                            Як бідарю на пана йти....

                            О чудодійна земле-мати,

                            Якого сина маєш ти!

 

Учень 13.                                Ні! Пломінь той в душі не згас,

                                      Що запалив колись Тарас,

                                      Як я маленьким школярем

                                      Вночі ридав над „Кобзарем”.

                                      І проклинав у гніві світ,

                                      Що кинув Катрю десь під лід,

                                      Що в рекрути загнав братів, --

                                      Я захлинався і німів...

                                      І падаючи на постелю,

                                      У сні я кидався на скелю

                                      І відбивався від орла,

                                      Що тіло дер моє зозла.

                                      Обагрений в гарячій крові,

                                      Я Прометею рвав закови!

                                      І з ним страждав,

                                      І з ним палав,

                                      Йому життя навік віддав.

                                      З тих пір горю я ночі й дні

                                      У Прометеєвім вогні.

Аудіозапис «Катерина» (Початок  твору). (Б.Ступка)

Інсценізація  уривка  з поеми «Катерина».

         Учитель.   Перегорнули ми останню сторінку „Кобзаря”, доторкнулися душею до палкого й нескореного серця поета. А пісні, які співали сьогодні, вже півтора століття співає український народ, а скільки  ще співатиме – залежить від нас з вами. Адже нам творити долю української пісні, української мови, українського народу. Тож нехай „Заповіт” великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти мову народу, його звичаї, його пісні і пронести через віки у майбуття.

Аудіозапис «Заповіт» Т.Г.Шевченка

        Учитель.  Шевченкове могутнє слово, як і українська пісня, переступили всі меридіани та паралелі. І сьогодні , як ніколи , наші душі відкриті для нього.

Серце його невсипуще

В боротьбі згоріло,

Людям щастя просвіщало,

Само не стерпіло ...

Та не вмерло ім’я його,

Вічно буде жити,

Вічно будуть всі нащадки

На поклін ходити

До Канева на могилу

На високій  кручі,

Щоб побачить і почути ,

Як реве ревучий...

Поки сонце в небі світить,

Пам’ятати будуть,

І ніколи в світі люди

Тебе не забудуть!

 

Вхід на сайт

Підручники








Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30


Архів записів